Місцезнаходження:   ГоловнаЗакарпаття

Герби міст Закарпаття

За своїми геральдичними рисами старовинні герби міст Закарпатської України є чи не найоригінальнішими в усьому давньому українському міському гербівництві. До цього, звичайно, спричинилося перш за все те, що Закарпаття досить тривалий час було відірваним від решти українських етнічних територій у політичному та культурному плані. Якщо витоки формування земельної та міської геральдики у більшості регіонів України розвивалися у єдиному річищі, то на Закарпатті навіть у ранньогеральдичному періоді домінували настанови та канони гербівництва старої Угорщини, до речі, досить специфічного й характерного.

Володінням Угорського королівства українське Закарпаття стало ще на початку XI століття, після смерті київського князя Володимира Великого. З цього часу угорські королі титулувалися також "князями русинів" (першим такий титул одержав син короля Іштвана І Емеріх). Деякий час галицько-волинські князі робили спроби приєднати Закарпаття до своїх володінь, однак, на жаль, ці спроби остаточним успіхом не увінчалися.

Протягом XIII-XIV століть замість колишніх оборонних дерев'яних укріплень - засік на Закарпатті почали будуватися замки. Значного розвитку зазнали міста. Так, скажімо, у XIV столітті отримали королівські привілеї на самоврядність Берегове, Севлюш, Мукачеве, Хуст, Тячів, Вишкове. Приблизно тоді ж було усталено адміністративний поділ Закарпаття за угорським зразком. Місцеві українські землі увійшли до складу чотирьох комітатів (столиць) - Ужанського з центром в Ужгороді, Березького з центром у Берегові (пізніше його столицею стало Мукачеве), Угочанського з центром у Севлюші та Марамороського з центром у Мараморош-Сігеті (нині місто Сігетул-Мармацієй у складі Румунії). На чолі кожного комітату стояв округовий начальник - ішпан (в українській мовній традиції - жупан). Поділ на комітати зберігався на Закарпатті до 1927 року (центр Марамороського комітату чехословацька влада перенесла до села Великого Бичкова, а пізніше - до містечка Акна-Слатина, сучасної Солотвини Тячівського району).

Герби та печатки міста Закарпаття почали отримувати від угорських королів досить рано. Так, скажімо, уже 1329 року деякі міста Марамороського комітату, серед яких були Хуст, Вишкове й Тячів, одержали статус королівських міст, а разом з ним герби й печатки. 1376 року королева Ержебета надала коронний статус та печатку Мукачевому. Подібним чином постання міської геральдики краю тривало й далі, протягом XV-XVII століть, іноді (як у випадку з гербами містечок Шаланки та Нижні Верецьки) гербом міста ставала родова відзнака його власників.

У XVI столітті закарпатські землі було поділено між Австрією, до якої відійшла західна частина регіону з Ужгородом, та Трансільванією, яка загарбала Мараморощину. Однак пізніше, 1720 року, трансільванські території також підпали під австрійську зверхність, і внаслідок цього уся Закарпатська Україна опинилася під владою Австрійської (Габсбурзької) імперії.

Протягом кінця XVIII - початку XX століть цісарський уряд затвердив нові герби для міст Ужанського, Березького, Угочанського та Марамороського комітатів. Деякі з цих відзнак, зокрема герби Ужгорода, Мукачевого, Берегового, Тячева, Вишкового, повторювали у собі давні емблеми, надані ще угорськими королями; інші, які належали переважно невеликим торговим і так званим сільським містечкам, були переробками місцевих волосних печаток.

Першою спробою систематизації міської геральдики Закарпаття австрійської доби став гербівник міст Угорщини, виданий у Будапешті 1880 року. До нього увійшли описи та малюнки окремих міських і містечкових гербів та численних волосних печаток регіону.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпатська Україна, як відомо, відійшла до складу Чехословаччини. Однак це ніяк не вплинуло на стан геральдики міст краю, і фактично всі закарпатські міські герби, затверджені австрійським урядом, функціонували у місцевому діловодстві й надалі, до 1939 року.

За особливостями своєї символіки геральдичні відзнаки міст Закарпаття є досить оригінальним явищем. Головним чином це зауваження стосується значного рівня конкретизації їхнього змісту, мало властивого гербівництву інших західноукраїнських земель. Ця риса притаманна навіть деяким гербам ранньогеральдичного періоду, як, наприклад, гербові Ужгорода з зображенням виноградного куща або гербові Вишкового з малюнком гірського козла. Щодо гербів пізньогеральдичної доби, то в їхній символіці подібна конкретизація змісту досягла ще вищого ступеня. Прикладами такої символіки є перш за все зображення представників характерних промислів та занять місцевого населення: виноградаря у гербі Севлюша, водоноші у гербі Сваляви, пастуха у гербі Ясіні або човняра у гербі Вилока. Рисами місцевого господарства навіяний і герб Великих Лучок із малюнком кукурудзяних стебел. Тематика інших гербів пов'язана з архітектурними пам'ятками міст: так, зображення замків на гербах Довгого, Королевого, Миколая, Хуста мають свої реальні прототипи. Унікальним у гербівництві краю є герб містечка Варів із зображенням реальної історичної особи - австрійського імператора Леопольда І, а також герб Шаланок із малюнком трьох вовчих зубів - родової відзнаки трансільванських князів Баторіїв.

Незважаючи на значну відірваність розвитку геральдики Закарпаття від процесу формування міського гербівництва у загальноукраїнському мірилі, все ж у місцевих гербових пам'ятках можна простежити яскраві риси, властиві суто українській міській символіці. Це - поєднання традиційних українських геральдичних барв (блакитної та золотої) у гербах Берегового, Миколая, Ужгорода 1905 року, використання так само традиційної емблеми міста-фортеці (малюнку замку з трьома вежами та брамою) у гербі Довгого, натяк на давньоукраїнські княжі знаки у гербі Берегового. Це є незаперечним доказом того, що старовинна українська міська геральдика в усіх регіонах нашої землі зберігала свої чіткі національні риси незалежно від політичних перипетій та умов.

Copyright © 2011 Герби міст України