Місцезнаходження:   ГоловнаЧернігівщина

Герби міст Чернігівщини

Старовинні міські герби Чернігівського краю сформовані переважно за часів Гетьманщини. Пам'ятки міського гербівництва Чернігівщини поєднують у собі кілька традицій, серед яких виділяються впливи ранньогеральдичних звичаїв доби Речі Посполитої, самобутній стиль української козацької символіки межі XVII-XVIII століть та настанови, якими керувалася у першій половині XVIII століття петербурзька Герольдмейстерська контора.

Геральдику Чернігівської землі можна виділити кілька окремих тематичних груп. Однією з них є група міських гербів, до яких увійшли у первісному або видозміненому вигляді шляхетські відзнаки. Так, емблемою міста Глинського став за доби Речі Посполитої шляхетський герб "Аксак", Городні - герб "Радзіц", Прилук - герб "Пом'ян".

Інша група об'єднує в собі герби з символікою, традиційною для міської геральдики України XV-XVII століть. Зразками такої символіки є характерний символ міста-фортеці (замок із трьома вежами та брамою) у гербі Лохвиці, композицїї з зірок, хрестів та півмісяців у гербах Борзий, Зінькова, частково Березни, зображення святого покровителя міста у гербі Гадяча.

Так само типовим для ранньогеральдичного періоду явищем є "промовиста" емблема, вміщена у гербі Березни. Оригінальністю відзначається символіка герба Ромен, пов'язана з конкретними подіями в історії міста. Нові настанови, розроблені у першій половині XVIII століття у Герольдмейстерській конторі, знайшли своє відображення у тогочасному гербі Ніжина.

Узагалі минуле Чернігівщини як певного самоврядного регіону є давнім. Перша згадка про "чернігівський стіл" у "Повісті врем'яних літ" належить до 1024 року, коли його посів брат Ярослава Мудрого Мстислав Тмутороканський. Його небіж Святослав-Семен Ярославич у другій половині XI століття, за даними того ж літопису, одержав за батьківським заповітом у володіння Чернігівське князівство й став родоначальником місцевої княжої династії, до якої належали такі володарі, як Давид Святославич - учасник усобиць кінця XI століття, його син Микола Святоша - печерський чернець-подвижник, проголошений церквою святим, великі князі київські Ізяслав Давидович (1154 -1161, з перервами), згаданий у "Слові про Ігорів похід" Святослав Всеволодович (1173 - 1194, з перервами), Всеволод Святославич Чермний (1206 - 1212, з перервами). За часів свого найвищого розквіту Чернігівська земля обіймала великий земельний простір від Подесення на південному заході до земель вятичів на північному сході.

У XIV столітті Чернігівщина перейшла під владу Великого князівства Литовського. Першим місцевим володарем з литовської княжої династії став Корибут-Дмитро Ольгердович. Однак пізніше, наприкінці XV століття, Чернігівський край повністю втратив свою колишню самоврядність і увійшов до складу Київського воєводства як окремий повіт, що складався із значного числа невеликих волостей. На межі XV-XVI століть власники цих волостей перейшли у підданство Московської держави, що було реакцією на посилення окатоличення православного краю литовською владою. Лише південні землі регіону над річками Сулою та Удаєм залишилися у складі Київського воєводства Великого князівства Литовського, а з 1569 року опинилися під владою Речі Посполитої. В останній чверті XVI століття одне з міст цієї частини краю - Прилуки - одержало від короля Сигізмунда III магдебурзьке право.

За Деулінським миром 1618 року Чернігово-Сіверська земля перейшла з-під московської влади до володінь Речі Посполитої. Пізніше, 1633 року, її було перетворено на Чернігівське воєводство з двома повітами - Чернігівським та Новгород-Сіверським. Протягом першої половини XVII століття магдебурзьке право отримали такі міста Чернігівщини, як Чернігів, Березна, Гадяч, Глинське, Зіньків, Лохвиця, Ніжин, Ромни. Тоді ж усім цим містам було надано герби та печатки.

За доби Гетьманщини на Чернігівщині було утворено кілька козацьких полків: Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький та Гадяцький (деякий час існували також Борзнянський, Ічнянський та Зіньківський полки). Протягом другої половини XVII - XVIII століть полкові та сотенні міста краю вживали у своєму діловодстві печатки, символіка яких частково повторювала емблеми гербів, наданих за часів Речі Посполитої, частково ж була самобутньою.

З першої половини XVIII століття розпочався процес поступового узаконення міських відзнак Чернігівщини владою Російської імперії. Так,у гербівнику для полкових прапорів, складеному у 1729-1730 роках у Військовій колегії під керівництвом фельдмаршала графа Мініха, уже містилися зображення гербових відзнак Чернігівського та Ніжинського полків.

У 1781 році на території Чернігівського, Гадяцького, Ніжинського та Прилуцького полків було створено Чернігівське намісництво з одинадцятьма повітами: Чернігівським, Березнянським, Борзнянським, Гадяцьким, Глинським, Городницьким, Зіньківським, Лохвицьким, Ніжинським, Прилуцьким та Роменським. 4 червня 1782 року всім повітовим містам намісництва імператорський уряд підтвердив їхні "старі", тобто давніші, герби.

На межі XVIII-XIX століть територія Чернігівського намісництва увійшла до меж новоутвореної Малоросійської губернії (центром якої, до речі, став саме Чернігів), а на початку XIX століття Чернігівський, Борзнянський, Городницький та Ніжинський повіти було зараховано до складу Чернігівської губернії. Гадяцький, Зіньківський, Лохвицький, Прилуцький та Роменський - до Полтавської. Березну та Глинське тоді було понижено до заштатного статусу й приписано до Чернігівського та Роменського повітів. Однак на символіку гербів міст краю ці адміністративні зміни не вплинули ніяк.

Copyright © 2011 Герби міст України