Місцезнаходження:   ГоловнаБесарабія

Герби міст Бесарабії

Назвою "Українська Бесарабія" або "Південна Бесарабія" історики звичайно окреслюють українську етнографічну територію на півдні колишньої Бесарабської губернії, тобто південно-західну частину Одеської області. Історична доля цього регіону значною мірою пов'язана з тривалою добою молдавсько-румунського панування у Подністров'ї та Подунав'ї. Це, звичайно ж, відбилося і на особливостях процесу постання та розвитку міської геральдики Південної Бесарабії, який розпочався у цій частиш України досить пізно - лише на початку XIX століття. Однак, незважаючи на досить молодий вік символіки бесарабських міст та на незначне число самих геральдичних пам'яток регіону (протягом XIX - початку XX століття герби встигли отримати тільки шість міст краю), гербівництво Південної Бесарабії все ж заслуговує на пильну увагу дослідників, оскільки, поєднуючи в собі традиції різних геральдичних шкіл, виступає врешті як досить оригінальне явище в історії української міської символіки.

Щоб глибше зрозуміти причини цієї оригінальності, пов'язаними, як уже зазначалося, з впливами різних герботворчих традицій та шкіл, що формувалися, в свою чергу, у різних умовах національного та суспільного життя краю, слід, як завжди, насамперед звернутися до подій минулого Бесарабії. Як відомо, приналежність нижнього Подністров'я та Подунав'я до українського етнографічного материка є давньою. Так, уже у середині XII століття літопис відзначає заселення дністровського "Пониззя" українсько-руськими "бродниками". У XIII столітті Пониззя виступає уже як південна околиця княжої Галицько-Волинської держави. Одне з найбільших міст краю - Білгород (пізніший Аккерман) був тоді важливим осередком торгівлі княжої Галичини з дунайськими та чорноморськими державами.

Наприкінці XIV століття територію Пониззя зайняли молдавські війська на чолі з воєводою Романом Мушатом. Пізніше, під час правління господарів Олександра Доброго та Стефана Великого, землі Південної Бесарабії було остаточно приєднано до Молдавського князівства. З 1514 року Молдавія підпала під васальну залежність від Туреччини, внаслідок чого Південна Бесарабія перетворилася на турецьку оборонну зону у Подунав'ї. Під час турецького панування у регіоні було відбудовано та зміцнено багато міст-фортець, зокрема Білгород (Аккерман), Колію, Ізмаїл, Рені. Протягом XVI-XVII століть українське козацтво під проводом гетьманів Дмитра Вишневецького, Івана Підкови, Северина Наливайка, Івана Сулими, Богдана Хмельницького неодноразово здійснювало бойові походи до Південної Бесарабії.

Внаслідок Бухарестського договору 1812 року молдавські території між Прутом і Дністром відійшли до Російської імперії, утворивши собою Бесарабську область, пізніше підвищену до статусу губернії. Етнічні українські землі Південної Бесарабії увійшли до складу двох повітів області - Аккерманського та Ізмаїльського, для яких 2 квітня 1826 року було затверджено герби (проекти цих гербів було розроблено у відомстві бесарабського обласного землеміра). Кілію та Рені тоді було залишено за штатом і зараховано до Ізмаїльського повіту. Крім того, до Ізмаїльського повіту було приписано також дві посади - Вилкове та Болград. Після Кримської війни 1853-1856 років Ізмаїльський повіт відійшов до складу Запрутської Молдавії, яка об'єдналася у 1859 році з Волощиною в одну румунську державу, однак уже 1878 року він знову опинився у складі Бесарабської губернії.

У 1920 році, після переходу території колишньої Бесарабії під владу королівської Румунії, на українських етнічних територіях було збережено попередній повітовий поділ. Так, Ізмаїл та Аккерман (за доби румунського панування місто мало назву Четатя-Альба) залишалися повітовими містами; Болград, Вилкове, Кілія та Рені входили до Ізмаїльського повіту як муніціпії (заштатні міста). 6 жовтня 1928 року румунський уряд затвердив нові герби для Аккерманського та Ізмаїльського повітів, 1930 року - для повітових міст Аккермана (Четатя-Альбе) та Ізмаїла, 1932 року - для муніціпій Болграда, Вилкового, Кілії та Рені.

Символіку міських гербів Південної Бесарабії, як і інших регіонів України, можна легко поділити на кілька чітких сюжетних груп. Одна з цих груп присвячена "багатовіковій боротьбі християн з турками й татарами" у цьому краї, як зазначалося в урядовому описі однієї з міських відзнак. До цього ряду належать герби Ізмаїла 1826 та 1930 років та Ізмаїльського повіту 1928 року, а також герби Рені та Кілії.

Інша група гербів висвітлювала особливості географічного положення міст (емблеми Ізмаїла 1826 та 1930 років, Аккермана 1930 року, Аккерманського повіту 1928 року, частково Вилкового, Рені та Кілії). Не менш яскравими були у гербах міст краю й архітектурні мотиви (герби Аккерманського повіту 1928 року, Аккермана 1930 року, Кілії). Місцеве господарство та промисли - садівництво, виноградарство, млинарство, рибальство - були яскраво відображені у гербах Аккермана 1826 року, Аккерманського повіту 1928 року, Вилкового, Болграда. Крім того, герб Болграда 1932 року відзначався досить оригінальним для української геральдики в цілому символом - стилізованим зображенням славнозвісного Троянового валу.

На відміну від гербів, складених у 1826 році, для міських емблем Південної Бесарабії 1930-х років характерною є багатофігурність, майже постійна наявність численних побічних та супроводжуючих зображень. Ці риси є однією з типових властивостей регіональної та міської геральдики королівської Румунії першої третини XX століття.

Copyright © 2011 Герби міст України